“Голос України” , №199, 25 жовтня 2006
Не питай у держави...
Віра Шпильова
У Кам'яиці-Подільському на Хмельниччині усією громадою вирішили добудувати
басейн. Чи вдасться довести до успішного фіналу цю ініціативу?
• САМОВРЯДУВАННЯ
Звідки ноги ростуть
Свого часу, ще у 2003-2005 роках, Україну охопила «Толока». Так називався
проект, що мав на меті розбудити в громадах кількох міст у різних куточках
держави громадську ініціативу, викликати у людей бажання самим удосконалювати
місцеве самоврядування, створювати органи самоорганізації, щоб вони працювали
на користь мікрорайону, кварталу, будинку. Бердянськ і Комсомольськ,
Кам'янець-Подільський і Бровари приміряли «на себе» можливості, які давало
законодавство. Люди спочатку були, мов сліпі котенята: скажімо, в Кам'янці
хотіли перейменувати вулицю чужого та маловідомого їм Мануїльського, на якій
жили, присвоїти їй ім'я свого молодого сусіда, котрий загинув під час виконання
миротворчої місії. А процедури перейменування немає! «Толока» такий порядок
розробила, сесія міськради прийняла - і нині у місті є вулиця Максимчука.
Новації народжувалися одна за одною. Щоправда, у котрої групи громадян вистачає
терпцю, там ідею доводили до логічного завершення. У проекті «толочилися» і
росли громадські організації. Це допомогло їм не тільки виношувати нові ідеї, а
й робити їх реальністю. Скажімо, осередок «Центр освітньої політики»
підштовхнув батьків та педагогів до створення пришкільних благодійних фондів,
щоб подолати корупцію в освіті, зробити якомога прозорішим процес розподілу та
вкладання коштів, про які ходили різні чутки та здогади.
Інформація про те, що громадськість може щось змінювати, поширилася з
космічною швидкістю. Нині кожна школа має свій фонд. Як він працює, залежить від
того, яким людям доручили справу Але все-таки з'явилась така форма фінансування
освіти, коли ніхто не може накласти лапу на зібрані громадою гроші. Добровільні
інвестиції пішли на оновлення стадіонів та спортзалів, шкільних їдалень,
створення нових кабінетів з сучасним обладнанням, підтримку талановитих учнів.
“Фонд не обіцяє, він діє”
У самому центрі міста, на вулиці Данила Галицького, 28, є один із найкращих
дитячих садочків № 21 «Золота рибка». Не одне покоління дітей виховав і навчив
цей дитячий заклад за більш як 30-річну історію. На початку 90-х років на
території садка розпочалося будівництво 6асейну, але завершити не вдалось. Не
одного бізнесмена приваблює ця споруда з ласим шматочком землі навпроти
супермаркету «Фуршет».
Розповідає Анатолій Паладійчук, керівник благодійного фонду «Дитинство»:
Улітку 2005 року трудовому колективу і батькам стало відомо, що на території
садочка група людей оглядали незавершену будову, обговорювали можливість
розміщення у ній закладу швидкого харчування. Одразу ж на наступний день
відбулися збори голів батьківських комітетів груп, та інформація про продаж
залишилася лише на рівні чуток і здогадок.
На чергових батьківських зборах розгорілася гостра дискусія про долю
незавершеного басейну. Люди говорили про те, що скільки б не надсилати листів з
вимогами до місцевої влади, та бюджет коштів на це не має. Надто він малий. А
чому? Ще так багато людей ховають свої прибутки в тінь, отримують платню в
конвертах, працюють, не сплачуючи ні копійки податків, виправдовуючи себе: «Що
держава зробила для мене?». А потім продовжують дивуватися, чому Україна така
бідна...
Усі погодилися, що не обов'язково випрошувати гроші, що їх можна зібрати самим
— всією громадою міста, створивши благодійний фонд. Фонд не обіцяє, як
будь-яка політична партія, змінити все на краще. Є конкретна мета: добудувати
єдиний дитячий басейн у центрі міста, який буде обладнано за найсучаснішими
технологіями, із сучасною системою очистки води, з автономним підігрівом води, з
використанням модерних оздоблювальних матеріалів. Тут навчати-муться плавати,
загартовуватимуться і оздоровлюватимуться, окрім дітей садочка, всі бажаючі
діти міста та району— для них двері басейну будуть відкриті вечорами та у
вихідні.
Після процедури державної реєстрації при-садкового фонду було вирішено
розпочати загальноміську благодійну акцію «Басейн усією громадою». На вулицях
міста з'явилася реклама, що закликала до підтримки громадської ініціативи.
Хоча реклама - річ дорога, ініціаторам вдалося домовитися про безплатне
розміщення своєї ідеї на дорогому комерційному обладнанні. У деяких магазинах
встановили скриньки для благодійних внесків, розмістивши на скриньках такі само
листівки. Для мешканців невеликого міста такі речі дещо незвичні, а в світі вони
працюють повсюдно.
Вірити — не вірити
Акція передбачає багато способів залучення коштів. Для початку батьки вирішили
зробити перші благодійні внески по десять гривень і щомісячно — лише по одній
гривні. Якщо хтось подумає, що це здійснюється добровільно-примусово, той
помиляється. Більшість батьків роблять щомісячні одногривневі внески. А дехто
приніс і солідну суму та сплатив внески за весь рік. До збору коштів також
долучилися місцеві підприємці.
Олег Демчук, заступник міського голови з гуманітарних питань, один із
ініціаторів та просувачів цієї ідеї, розуміє, що далеко не всі готові віддати
свої кровні, навіть коли йдеться про гривню-дві. Велике розчарування, яке
роками накопичується в суспільстві, не може не відкластися на свідомості людей.
Уже стільки разів їх обманювали! Боляче, коли лунають репліки: «Нащо нам
будувати той басейн якомусь дяді?»
- Справді, побудувати не так складно, — каже О. Демчук. — На це ще можна
назбирати. Проблема буде з утриманням: вода, опалення, електроенергія дедалі
дорожчають. Тому цілком прийнятне рішення збудувати та передати в оренду тому,
хто зможе зробити цей об'єкт життєздатним в усі часи. На мою думку, нічого
злочинного в цьому немає. Усе може контролювати утворений нами благодійний
фонд.
|