|
Джерело:
http://www.philanthropy.org.ua/filestorage/File/Research-2006.htm
БЛАГОДІЙНІСТЬ ПРИВАТНИХ ОСІБ: як
жертвують українці
Благодійність
приватних осіб є одним із найважливіших джерел фінансування неприбуткового
сектору в країнах розвиненої демократії. Водночас широка підтримка громадських
ініціатив населенням забезпечує соціальну базу громадянського суспільства та
надає додаткових важелів впливу неприбуткових організацій на владу.
Якою ж є підтримка
неприбуткових організацій населенням України, та якими чинниками керуються
благодійники, нам було цікаво дізнатися не тільки задля загального розуміння, а
й для напрацювання стратегій залучення фінансування від приватних осіб, яку
Центр філантропії розробляє в рамках проекту «Розвиток приватної благодійності в
Україні», підтриманого Фондом Ч.С.Мотта. Тому метою дослідження приватної
благодійності в Україні стали саме реальні практики надання благодійних пожертв
громадянами.
Згідно з даними
загальнонацінального опитування, яке на замовлення Центру філантропії провів БФ
«Демократичні ініціативи» в червні 2006 року, за останній рік благодійну
допомогу надавали 27,7% населення України.
Розмір пожертв
: Середній рівень допомоги у грошовій формі становив за попередній рік 260
гривень, а майже 90% респондентів надали допомогу у розмірі до 50 грн., водночас
мінімальна вказана сума допомоги становила 5 грн., а максимальна 6000 грн.
Участь у благодійництві прямо пов’язана з рівнем матеріального становища: серед
найнижчого майнового прошарку допомогу надавали 20,2 %, а серед тих, хто вважає
свій майновий стан середнім – 30,8%.
Демографічні
характеристики:
Частіше допомогу надавали жінки (29,8%) ніж чоловіки (24,9%), найчастіше люди з
вищою освітою(35,1%), ніж середньою (23,9%). Частіше представники вікової групи
30-54 років (30,7%), найменше- вікової групи до 30 років (23,9%) Представники
інших національностей надають допомогу частіше (46,2%), ніж українці (26,3%) та
росіяни (30,3%). Серед релігійних конфесій найбільше активними жертвувачами
були представники греко-католицької церкви (36,5%), а найменше жертвували
невіруючі (22,2%)
Рід занять
благодійників:
Підприємці (45,1%), спеціалісти технічного профілю (36,7%), спеціалісти без
спеціальної освіти (37,2%), спеціалісти гуманітарного профілю (32,6%). Найрідше
благодійну допомогу надавали сільськогосподарські працівники (12,9%) та учні і
студенти (18,6%).
Регіональний розподіл:
Західний регіон та Північ (по 34,7%), Донбас (30,1%) і Центр (29%), менше на
Півдні (26,6%) та Сході (13,2%) . Жителі західного регіону найбільше
пов’язують свою мотивацію до благодійності з релігійними міркуваннями, а жителі
Донбасу з тим, що благодійність – це шлях до громадянського суспільства, тобто
якщо на Заході передують чинники морального характеру, то в Донбасі
акцентуйована переважно тема громадянської відповідальності. Відсутність
коштів, як причину відмови від благодійництва більше назвали жителі Сходу
(68,1%) і Заходу (63,1%), натомість на Півночі так відповіли 37,9%, а на
Донбасі – 42, 2%. Регіонально відрізнявся і розмір пожертв – у Центрі – 399
грн., на Донбасі 412 грн., на Півдні -151 грн. Регіональна відмінність існує в
формах надання допомоги – практика надання пожертв в грошовій формі
благодійницьким організаціям розповсюджена лише на Заході (34%) проти 5-10% в
інших регіонах. По різному сприймають роль благодійних/громадських організацій
порівняно з діяльністю державних установ по наданню допомоги тим, хто її
потребує на Сході, де 40,3% покладаються на державу, та 14% на БО, Донбасі 28,9%
за державу проти 14,3% за організації. У решті регіонів значимого розмежування
уцьому не виявлено.
Мотиви благодійності:
Співчуття (38,6%) та розуміння, що допомога йде на корисну справу (31%). Також
важливими були такі мотиви, як «так мене виховали» (26,1%), які вказали люди з
вищою освітою, та релігійні міркування (19%). Важливо, що 18,9% благодіників
вважають, що благодійництво – це шлях до громадянського суспільства. В
благодійності люди не керуються такими чинниками як податкові пільги (0,9%) та
престиж (0,7%). Відмінностей у мотивації, пов’язаної з рівнем матеріального
становища не виявлено. Довіра до організацій не була головним мотивом для
жертвування (6,7% від тих, хто надав пожертви), хоча 9,2% з тих, хто не надавали
пожертви, причиною цього визнали недовіру до організаціяй чи людей, що
звертались по допомогу. Відсутність коштів у 54,7% з тих, хто не займався
благодійністю, стала перепоною для неї. Також серед тих, хто не займається
благодійністю значною є думка, що цими проблемами має опікуватись держава
(12,2%).
Форма благодійності :
Найчастіше
пожертви надавались у грошовій формі приватним особам (27,6%) та їм же у
негрошовій формі (18,6%). Найменше надавали респонденти негрошову допомогу
благодійним та громадським організаціям (7,6%).
Знання про діяльність
благодійних/громадських організацій:
87,7% респондентів не змогли пригадати жодної організації, яка б допомагала
людям у громаді. Також 71,6% не знають про таку організацію, яка б могла
безпосередньо допомогти їм. Однакова кількість респондентів вірить/не вірить (
по 37%) в хороші історії про благодійництво. Можна припустити, що таких історій
решта не чує (або не цікавиться)– 26% респондентів відповіли «важко сказати».
Головним джерелом отримання інформації про благодійну діяльність респонденти
вважають телебачення (64,8%), пресу (36,4%) та знайомих і родичів (22%).
Характерно, що самі благодійні і громадські організації виступили джерелом
інформації лише для 4,4%, безпосередньо благодійники для 5%.
Причини існування
благодійництва та громадської діяльності:
Більше третини респондентів вважають, що благодійництво у суспільстві існує для
підтримки знедолених та тих, хто потребує допомоги. Хоча третина вважає, що в
кожному окремому випадку благодійництво відіграє відповідну роль. Досить
велика частина населення (15,8%) вважає, що завдяки благодійництву хтось
заробляє гроші. Також 14% респондентів вбачають корисливі мотиви: щоб
потрапити у владу та для престижу (11,6%). Це ще раз резонує з питанням довіри
та відповідальності у благодійництві та в сумі викликає стурбованість щодо
соціальної сприйнятності благодійництва та громадської діяльності.
ВИСНОВКИ
-
Досить вагома частка населення
України надає благодійні пожертви. З точки зору соціально-демографічних
характеристик, відчутної різниці між жінками та чоловіками немає, це ж можна
казати про вікові групи. Відчутним є вплив релігії на благодійність. Такоє
існує різниця в благодійництві між національностями: найбільше благодійництво
притаманне представникам національних меншин (крім росіян). Частіше допомогу
надають освітчені люди та підприємці, ніж селяни та студенти. Також при
благодійництві представники молодшого покоління (до 30 років) керувалися тим,
що допомога йде на корисну справу, більше ніж старше покоління.
-
Хоча довіра до організацій не
відіграє базову мотиваційну роль в наданні пожертв, все ж потрібно вважати, що
антидовіра значно вплинула на те, що пожертви не надавались. Також важливим
чинником відмови від благодійництва стала думка, що проблемами людей має
опікуватись держава. Зрозуміло це стає з аналізу про реальний вплив
громадських/благодійних організацій у громаді та знання про них у населення.
Оптимізму додає те, що все ж таки громадяни вважають, що благодійні громадські
організації не гірше інших груп опікуються проблемами людей з обмеженими
можливостями.
-
Люди насамперед пов’язують відмову
від доброчинності з браком коштів. Проте, коли порівняти середній рівень
допомоги з розміром допомоги більшості населення, то стає очевидним те, що
більша частина добродійності, яку здійснюють пересічні громадяни, не пов’язана
з великими затратами, а отже, і не може стримуватися низькими доходами.
-
Оскільки більшість пожертв
надавались приватним особам, то можемо зробити висновок про те, що організації
не розглядаються як посередник у вирішенні проблем окремих людей (становище
яких викликає співчуття) або механізмом здійснення корисних справ. Це ж
підтверджує рівень знань про діяльність організацій в громаді чи надання
допомоги окремим людям. Є підозри, що значна кількість людей не знає та не
вірить хорошим історіям про благодійність в усіх реігонах України крім Заходу.
Аналізуючи відмову від
доброчинної діяльності, можна констатувати наявність певного резерву для
поповнення лав тих, хто прагне допомогти людям, які цього потребують. Йдеться
насамперед про тих, хто не знає як це зробити, або не задумувався про це.
Активізація інформаційної діяльності з популяризації досвіду доброчинних
організацій, створення їх позитивного іміджу, сприятиме залученню до їхньої
діяльності людей необізнаних і тих, хто з недовірою ставиться до прохань надати
допомогу.
|
